Україна мобілізує міжнародне право: шляхи покарання Росії за агресію і не тільки
Оригінал статті – спеціально для Justtalk
На юридичному фронті Україна за тиждень війни уже звернулась до низки міжнародних інституцій кримінальної юстиції зі звинуваченнями Росії у військовій агресії та воєнних злочинах, а також розпочала розслідування на національному рівні. Ми спостерігаємо неочікувано швидку відповідь міжнародних інституцій у звʼязку із масштабами агресії, тож можна сказати, що Україна мобілізувала (enforced) вкрай неповороткі механізми міжнародного права. Ми вирішили зібрати до купи інформацію про всі звернення та реакцію на них для того, щоб кожен бачив зусилля юридичного фронту та перспективи притягнення до відповідальності держави-агресора, її керівництва та військових, які вчиняли воєнні злочини проти мирного населення.
З точки зору “права Гааги” та “права Женеви”, які утворюють міжнародне гуманітарне право, ми говоримо про індивідуальну відповідальність за 1) воєнні злочини; 2) злочини проти людяності та відповідальність держави та її військово-політичного керівництва за 3) геноцид; 4) злочин [військової] агресії. Всі ці злочини зафіксовано у низці договорів, а також створено інституту розгляду спорів (суди) різних юрисдикцій для віднайдення справедливості у разі їх вчинення. Залежно від типу договору, який підписала та ратифікувала Україна, а також держава-агресор, ми маємо можливість звертатись у різні міжнародні інституції, кожна з яких має власні обмеження. Про це детально нижче.
Отже, які механізми притягнення до відповідальності залучені:
Україна звернулась з позовом проти Російської Федерації до Міжнародного Суду ООН в Гаазі (ICJ) стосовно спотворення поняття геноциду для виправдання власної воєнної агресії у вигляді “спеціальної операції з “демілітаризації” та “денацифікації””. Україна домагається рішення Суду про те, що вона не здійснює геноцид проти російськомовного населення у Донецькій та Луганській областях протягом 8 років, як стверджує президент Росії В. Путін.
При цьому в позові до ICJ Україна стверджує про наявність наміру Росії щодо планування реальних актів геноциду в Україні, оскільки РФ навмисно вбиває та завдає серйозних поранень представникам української національності, що, в купі з офіційною риторикою Президента РФ про заперечення існування українського народу, складає actus reus (об’єктивну сторону) злочину геноциду за статтею II цієї Конвенції. Варто додати, що висловлювання Путіна про “денацифікацію”, тобто звинувачення українців в тому, що вони “бандерівці”, “нацисти” тощо, а тим паче наміри знищити українську державу як таку, адже її не існувало до 1918 р., можна розглядати як планування геноциду українського народу за етнічною ознакою, тобто наявний ментальний елемент (умисел, mens reus). Саме цих елементів складу злочину, разом із контекстуальним елементом (обставинами) достатньо для того, щоб стверджувати, що якщо й не відбувається геноциду українців, то точно планується.
ICJ має повноваження ухвалювати тимчасові (попередні, до остаточного рішення) заходи, які можуть вимагати від Росії вжити конкретних дій або утриматися від них. 7-8 березня 2022 року ICJ проведе відкриті слухання стосовно тимчасових заходів щодо цієї скарги України.
Окрім правової мобілізації (enforcement) Конвенції про попередження геноциду (1948 р.), Україна має право звертатись із порушенням зобовʼязань інших угод, підписантами яких є обидві сторони, тобто Росія та України. Наприклад, на думку Dr. Talita Dias (Jesus College, University of Oxford) Україна може звертатись із порушенням зобовʼязань в межах Міжнародної Конвенції про використання радіомовлення в інтересах миру (1936), адже розповсюдження пропагандистськими каналами інформації про “8 років геноциду російськомовних на Донбасі” спотворює реальність та не відповідає фактичним обставинам того, що відбувалось на сході України.
Також варто пригадати, що це вже друге провадження проти РФ в цьому суді – 16 січня 2017 р. Україна звернулися проти до ICJ щодо порушення Росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (ICSFT) та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (CERD). 8 листопада 2019 р. ICJ попередньо визнав свою юрисдикцію у цій справі й наразі розгляд триває.
Міжнародний кримінальний суд також знаходиться у м. Гаага та є першим постійним судом на міжнародному рівні, в якому притягують до відповідальності військово-політичне керівництво держав за воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид, а з 2018 року – злочин [військової] агресії.
Україна має довгу історію з ІСС: у 2000 р. вона підписала Римський статут – документ, на підставі якого діє Суд. Після анексії Криму та окупації Донбасу Україна прийняла Постанову Верховної Ради про визнання юрисдикції ІСС, а пізніше внесла зміни до Конституції, які передбачали можливість ратифікації Римського статуту (у 2001 році така можливість була заблокована КСУ). Ці зміни набрали чинності у 2019 році, а через два роки України ухвалила зміни до КК України в частині воєнних злочинів, які необхідні для ратифікації Римського статуту (законочікує підпису Президента з червня 2021 р.). Таким чином для повноцінного розгляду злочинів Росії залишається один крок – ратифікувати Римський статут,. Водночас визнана у 2014-2015 р. юрисдикція дозволяє ІСС збирати докази уже сьогодні.
25 лютого прокурор ICC Карім Хан повідомив, що він уважно стежить за ситуацією в Україні. 28 лютого він самостійно ініціював відкриття провадження стосовно воєнних злочинів, які вчиняють військовослужбовці Росії, а 2 березня після звернення до ICC 39 держав-учасниць Римського статуту, які підтвердили вагомість злочинів, що вчиняються в Україні – відкрив провадження. Врешті 3 березня стало відомо, що прокурори ICC вирушили в Україну для детальнішого вивчення ситуації.
Варто сказати, що мова йде про розслідування воєнних злочинів, тобто таких, що вчиняються проти мирного населення – обстріли будинків, вбивства цивільних, мародерства тощо. Водночас злочин агресії, не може розглядатись ICC в цьому випадку, оскільки (1) Росія не ратифікувала Римський Статут, а також (2) Україна не ратифікувала ні Римський Статут, ні Кампалорські додатки (2010 р.) до нього. Стосовно ж воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду контручасть Росії не вимагається.
В ICC мова йде саме про індивідуальну відповідальність, а не відповідальність держави. Водночас застосовується принцип комплементарності, тобто ICC не підміняє собою національні механізми захисту, а бере до уваги тільки тих воєнних злочинців, до яких не може дістатись національна правова система. Повторимось, що мова йде саме про керівництво найвищого рівня, а не рядових воєнних злочинців.
ICC може висувати звинувачення проти підозрюваних, але не має повноважень проводити арешти. Суд покладається на держави, які мають органи правопорядку для цього. Якщо винні особи залишаються при владі, їх неможливо арештувати. Але звинувачення обмежують можливість цих лідерів подорожувати і посилають сигнал їхній країні, що вона залишиться ізольованою, поки вони залишаються при владі. У деяких місцях кримінальні звинувачення міжнародного суду могли сприяти народним повстанням (наприклад, проти Слободана Мілошевича в Сербії – див. “Бульдозерна революція” (2000)).
Таким чином ICC може стати вагомим внеском у подальшій ізоляції Росії, а у разі, якщо її військово-політичне керівництво опиниться за кордоном, то буде шанс його арештувати та виконати обвинувальний вирок стосовно нього.
28 лютого Україна у звʼязку із військовою агресією Росії подала запит про невідкладні тимчасові заходи в порядку Правила 39 Регламенту ЄСПЛ. Зазвичай подібні запити подаються у разі загрози для життя та здоровʼя людини, наприклад ненадання медичної допомоги увʼязненому, яке може мати непоправні наслідки. У нашому ж випадку – обстріл та вбивства цивільного населення. Важливо те, що Росія є членом Ради Європи та визнає юрисдикцію ЄСПЛ стосовно себе, тож цей механізм застосований в такому випадку.
1 березня ЄСПЛ постановив рішення про тимчасові заходи – наказ уряду Росії “утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об'єкти, у тому числі житлові приміщення, автомобілі екстрених служб та інші особливо цивільні об'єкти, що охороняються, такі як школи та лікарні, а також негайно забезпечити безпеку медичних установ, особового складу та аварійно-рятувальних служб у межах атакованої або обложеної російськими військами території”.
При цьому Суд не просто виніс рішення на наступний день після отримання заяви, а й дослівно процитував вимоги із запиту України. До того ж вперше у ситуації двостороннього конфлікту, Суд вказав на заходи забезпечення тільки одній зі сторін конфлікту (!).
Для цивілізованого світу це ще одне підтвердження воєнних злочинів Росії. Для самої ж Росії – це пусте місце, адже її юристи послідовно, починаючи з 2010 року, дотримуються концепції “примата внутригосударственного права”, яка послідовно реалізується головою Конституційного Суду РФ В. Зорькіним. Врешті у 2015 році Росія ухвалила закон, який дозволяє її національним судам скасовувати рішення ЄСПЛ (!). Тож цілком очікувано, що Росія проігнорує тимчасові заходи та навіть не прозвітує про їх (не)виконання.
До того ж у відповідь на військову агресію Росії проти України 25 лютого 2022 року Рада Європи зупинила представництво Росії в Комітеті міністрів та Парламентській асамблеї РЄ. Це не скасовує можливість розгляду скарг проти неї, проте якщо Росія надалі залишить членство в РЄ, то це може припинити можливість подання нових скарг проти неї. Іншими словами – постраждалі громадяни України ніяк не зможуть використати цей механізм для захисту своїх прав.
В міжнародному праві під трибуналами розуміються суди, які створені ad hoc, тобто під конкретний випадок. Після жорстоких обстрілів цивільного населення в м. Харкові народилась ідея судити Президента РФ В. Путіна та його оточення саме в цьому місті.
4 березня на платформі британського Chatham House відбулася презентація проєкту “Харківського Трибуналу”. Оскільки, як уже зазначалось, в умовах чинних договорів неможливо притягнути найвище керівництво держави-агресора за злочин агресії, який створив передумови для всіх інших міжнародних злочинів, то необхідні інші механізми.
Подібно до Лондонської декларації 1942 року, яка заклала основу для Нюрнберзького трибуналу, було проголошено Декларацію про створення Спеціального трибуналу зі злочину агресії проти України (Харківського трибуналу).
Текст відповідної заяви та проєкту декларації, підготовлений групою волонтерів юристів-міжнародників, уже схвалений Міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою та підписаний кількома десятками провідних світових (та українських) юристів-міжнародників, колишніх суддів міжнародних судових установ, а також такими знаковими фігурами, як, наприклад прокурор нюрнберзьких процесів Бен Ференц або актор і письменник Стівен Фрай.
Наявність цього трибуналу не скасовує комплементарну юрисдикцію МКС, адже стосується саме злочину агресії. Іншими словами – доповнює відповідальність, яку понесе вище військово-політичне керівництво Росії.
Відповідно до принципу універсальної юрисдикції в межах національних систем правосуддя можуть здійснюватись переслідування за міжнародні злочини, скоєні іноземними громадянами на чужій території. Кілька країн – Німеччина, Швеція, Фінляндія – мають юрисдикцію щодо всіх міжнародних злочинів, скоєних в Україні.
Інші країни мають юрисдикцію у разі, якщо злочинець перебуває на їхній території або хтось із їхніх громадян є жертвою. Деякі країни створили групи спеціалізованих прокурорів для боротьби з міжнародними злочинами, а також посилюється співпраця між національними системами правосуддя, які застосовують універсальну юрисдикцію.
Фактично це міжнародні слідчі групи, тобто обʼєднання слідчих різних національних правових систем для притягнення винних до відповідальності. Україна вже вдавалась до такої практики, коли брала участь у спеціальній слідчій групі під керівництвом Нідерландів з розслідування збиття цивільного пасажирського літака MH17 неподалік Донецьку (2014).
Такий механізм дозволяє притягнути до відповідальності не лише військово-політичне керівництво держави, а й військовослужбовця будь-якого рангу, який вчиняв воєнні злочини проти мирного населення України в будь-якому куточку світу, де діє юрисдикція держав-членів спеціальної слідчої групи (наприклад шляхом використання механізму приписів (карток) Інтерполу).
26 лютого Генеральний прокурор І. Венедіктова обговорювала можливість спільного розслідування з спеціалістами з США, а 3 березня – з прокурорами Італії, Англії та Уельсу, які вже розпочали розслідування військової агресії з боку Росії. Також відомо, що власні розслідування розпочали Литва та Польща, а також не сумніваюсь, багато інших країн.
Генеральна Асамблея ООН і Рада ООН з прав людини створили механізми для деяких ситуацій для збору та збереження доказів. Ці установи, зокрема ті, які створені для М’янми (2011) та Сирії (2016), мають мандат на підготовку справ для прокурорів, які бажають в подальшому їх використовувати – у міжнародних чи національних судах.
4 березня 2022 року відбулось голосування 47 членів Ради з прав людини ООН стосовно утворення такого механізму. Отримавши 32 голоси за створення, Рада з прав людини ООН створила міжнародну комісію з розслідування фактів воєнних злочинів, вчинених російськими військовослужбовцями та порушення міжнародного гуманітарного права (Commission of Inquiry to investigate violations of human rights and international humanitarian law resulting from Russia’s aggression against Ukraine). Ці механізми зазвичай залучають досвідчених міжнародних слідчих та прокурорів. Вони можуть збирати, зберігати та систематизувати докази на високому рівні.
Таким чином досвідчені прокурори уже розпочали збір доказів воєнних злочинів Росії для подальшого використання у різних механізмах притягнення до відповідальності, описаних вище.
Врешті, мають застосовуватись можливості національного законодавства. Розділ ХХ КК України передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Центральним для неї є такий склад злочину як порушення законів та звичаїв ведення війни (ст. 438 КК України), яка є підставою для притягнення воєнних злочинців тут і зараз, оскільки вони опинились під юрисдикцією України.
Також Розділ ХХ включає широкий спектр інших складів злочину, наприклад пропаганда війни (ст. 436 КК України) або планування, підготовка, розвʼязування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України). З юридичної точки зору це можливість притягнути будь-якого військовослужбовця, військово-політичне керівництво Росії та загалом цивільних осіб, які відігравали певну роль в агресії стосовно України. Проте якраз через обмеженість фізичного доступу до цих осіб, а також можливі звинувачення у політичних переслідуваннях, існують міжнародні механізми розслідування цих злочинів.
Наразі Офіс Генерального прокурора використовує національне кримінальне процесуальне законодавство для утримання військовополонених, тобто комбатантів за “правом Женеви” (цим особам інкримінується посягання на територіальну цілісність України (ст. 110 КК України) та незаконне переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК України)). Водночас після завершення війни (або до нього в порядку обміну) ці люди скоріше за все будуть видані Росії й не понесуть індивідуальну відповідальність тут в Україні, оскільки виконували накази збройних сил держави-агресора. Хоча все залежить від того яким чином буде укладений мирний договір і що у ньому будуть вказано.
Врешті між цих військовополонених є ті, які вчиняли воєнні злочини і яких можна притягнути до відповідальності тут, тобто не видавати жодним чином, зважаючи на принцип екстериторіальності кримінального законодавства (ст. 6 КК України). Те саме стосується членів ДРГ, частина з яких є громадянами РФ, та яким інкримінується посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України) та диверсія (ст. 113 КК України). Після завершення війни вони можуть понести відповідальність за українським законодавством та відбувати покарання в нашій країні.
Отже, підсумуємо:
- Україна звернулась до Міжнародного суду ООН (ICJ) стосовно спотворення Росією поняття геноциду для виправдання війни, а також стосовно планування геноциду українців (підстава – Конвенція про попередження геноциду 1949 р.);
- прокурор Міжнародного кримінального суду (ICC) самостійно ініціював провадження стосовно воєнних злочинів російських військовослужбовців (підстава – звернення до ІСС 2015 р. про визнання юрисдикції Суду);
- ЄСПЛ вимагає від уряду Росії утриматись від атак на цивільне населення (підстава – правило 39 Регламенту Суду);
- Україна в межах універсальної юрисдикції веде комунікацію з іншими країнами, які вже розслідують військову агресію Росії, наприклад Італія, Литва, Польща, прокуратурою Англії та Уельсу;
- Рада з прав людини ООН створила міжнародну комісію з розслідування фактів воєнних злочинів, вчинених російськими військовослужбовцями та порушення міжнародного гуманітарного права, прокурори якої готують докази, які можуть бути використані в усіх міжнародних та національній юрисдикціях;
- Україна на національному рівні розслідує воєнні та інші злочини комбатантів, які беруть участь у війні з боку Росії.
Коментарі
Дописати коментар