До дня прав людини – небезпека юридизації прав людини. Лубан, Познер (молодший) та інші
Кожного року в міжнародний день прав людини я пишу про небезпеку юридизації прав людини (надання бажанням юридичного змісту) та розмивання прав людини через перемішування прав усіх поколінь, а також те, що застосовно до кримінального процесу краще говорити про конкретні процесуальні гарантії, джерелом яких є засадничі права людини. Але цього року хочу поділитись фрагментом з статті Д. Лубана (США) «Націоналізм, права людини та перспективи миру» (переклад опублікований в журналі «Філософія права і загальна теорія права», 1/2020), який дуже відгукується мені сьогодні. Він не про права людини як такі, а про процес ухвалення Декларації у 1948 році та сучасний стан ООН. Бо сьогоднішня дата присвячена саме цій події. «Кожен, хто вивчає дипломатичну історію, розуміє, що там було безліч безжальних макіавеллівських розрахунків, включених в проєкт ООН. У 1945 р. імперські держави не мали наміру відмовлятися від своїх колоній, і великі держави не мали наміру дозволяти більш слабким державам...