Дещо про юридичні аспекти війни – "іноземний легіон" це "легалізація ЧВК"?! (ніт)

В Україну починають прибувати іноземні громадяни, щоб воювати у складі так званого «іноземного легіону». Для українців будь-яка підтримка вітається і здавалось би жодних проблем. Проте російські пропагандистські ресурси як тільки почули цю новину почали розповідати про те, що Україна «легалізує ЧВК», тобто приватні військові компанії (private military company). Іншими словами – найманців, які за оплату воюють у різних бойових конфліктах, на кшталт «вагнерівців» в Сирії, на Донбасі тощо. Варто юридично відповісти на цю пропаганду.

Дійсно, з точки зору міжнародного права, участь у конфлікті іноземців, які не проживали довгий час на території країни, де він спалахнув, та не є її громадянами, не входять до складу збройних сил ворогуючих сторін, а також мають особисту матеріальну вигоду, кваліфікується як найманство. Про це йдеться у статті 47 Додаткового протоколу І Женевської конвенції, у якій чітко визначено статус учасників конфлікту. Проте добровольці, що воюватимуть за Україну не є найманцями.

Питання в тому, як «оформити» участь іноземців в бойових діях. Як мінімум є три варіанти правового регулювання, в яких це можливо:

1. Контракт зі Збройними Силами України. Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються зокрема іноземні громадяни. Після досвіду участі іноземців в АТО було видано Указ Президента України від 10.06.2016 № 248/2016 «Про Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства». Відповідно до нього іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті у добровільному порядку на військову службу за контрактом до Збройних Сил України на посади рядового, сержантського і старшинського складу.

2. Участь в добровольчому загоні. Почнемо з далеку – найманство це злочин у всьому світі. З точки зору ст. 447 Кримінального кодексу найманцем є особа, «спеціально завербована в Україні чи за її межами для того, щоб брати на території України чи інших держав участь у збройному конфлікті, воєнних або насильницьких діях, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, перешкоджання діяльності органів державної влади чи порушення територіальної цілісності».

В Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних силах України від 9.06.2017 р. зазначається, що «найманці – особи, які спеціально завербовані, беруть безпосередню участь у збройному конфлікті з метою отримання особистої вигоди». Під «особистою вигодою» тут розуміється саме матеріальна вигода, оплата найманства. Разом з тим іноземні добровольці, які беруть участь у бойових діях, на її боці, не підпадають під пункт «особистої вигоди», оскільки значна частина з них мають особисті, ідейні причини допомогти українцям. Їх мета винятково світоглядна – захистити справедливість і права українців.

Тобто тут можна застосовувати інше поняття міжнародного права «добровольчі загони» – підрозділи, які офіційно не увійшли до складу регулярних збройних сил. До них зараховуються ті особи, які належать до однієї зі сторін конфлікту і діють на своїй території або за її межами за умови, якщо вони відповідають певним вимогам. Згідно зі ст. 4 Женевської конвенції «Про поводження з військовополоненими» добровольчі загони відповідають таким критеріям: 1) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; 2) мають розпізнавальні знаки; 3) вони носять відкрито зброю; 4) здійснення операцій ними відбувається виключно згідно із законами та звичаями війни.

3. Законодавчо врегулювати статус іноземного легіону. Існує низка країн, які передбачають можливість добровільної участі іноземців у збройних конфліктах, найвідоміший приклад – «французький іноземний легіон», в якому немає жодного француза, при цьому легіон є частиною збройних сил Франції. Різниця між ним та добровольчими загонами, згаданими раніше, в тому, що держава офіційно оплачує діяльність такого легіону, надає соціальну допомогу добровольцям, утримує сімʼї загиблих, надає медичну допомогу пораненим тощо. Такий варіант можливий, якщо з якихось причин добровольці не бажають укладати контракт зі ЗСУ.

Оскільки в Україні на Сході в зоні АТО/ООС брали участь немало іноземних добровольців, то це питання неодноразово порушувалось в Парламенті. Найвідоміший проєкт Закону «Про правовий статус і соціальні гарантії учасників добровольчих збройних формувань в Україні» (№3707 від 12.12.2015 р.) передбачав надання правового статусу, соціальних гарантій усім добровольцям – громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, – які беруть участь в антитерористичній операції незалежно від підпорядкування державним військовим інституціям.

Цей законопроєкт не було ухвалено внаслідок негативного висновку ГНЕУ та згодом висновку про повернення субʼєкту законодавчої ініціативи на доопрацювання висновку Комітету з питань національної безпеки та оборони. Причина – недоцільно ухвалювати новий закон, оскільки достатньо внести зміни до на той момент нещодавно ухваленого Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (№291-VIII), в якому передбачено надання статусу учасника бойових дій особам, які у складі добровольчих формувань територіальної оборони, що були створені державними чи громадськими організаціями, або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи в районах АТО у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування та самоорганізації були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України чи Національної гвардії України.

Таким чином це питання залишилось неврегульованим і наразі Верховна Рада України може оперативно виправити цю проблему, якщо у варіантах, згаданих в п.1 та п. 2 вбачається проблема.

Підсумовуючи, проблеми правового регулювання участі іноземців у відбитті військової агресії Росії немає. Вони можуть сміливо укладати контракт з ЗСУ, адже іноземці можуть служити в нашій армії; або воювати у статусі добровольчого загону із дотриманням правил і звичаїв ведення війни; врешті, якщо ВРУ дещо удосконалить законодавство, то й розраховувати на соціальну підтримку з боку держави.

Російські ж пропагандистські ресурси нехай краще ознайомляться з українським законодавствам та нормами міжнародного права й побачать різницю між найманством та добровільним, особистим бажанням допомогти Україні, що потерпає від несправедливості.

Слава Україні!

PS. Між іншим у Верховній Раді України уже зареєстровано проєкт Закону №7120 від 02.03.2022 р. "Про забезпечення участі цивільних осіб в захисті України". Предмет законодавчого регулювання там зброя, яка "роздана" цивільному населенню для захисту, проте він також поширюється на іноземних громадян, які прибудуть і вірогідно отримають зброю від українських органів правопорядку або ЗСУ (за винятком осіб, які укладуть контракт з ЗСУ – на них поширюється інше законодавство).