Наказ про розміщення військовополонених: про що йдеться? (резюме)

Оригінал статті спеціально для JustTalk.

Після захоплення перших військовополонених стало зрозуміло, що чинного нормативного регулювання недостатньо, адже місця для утримання військовополонених не створювались, порядку інтернування не існує та інших “звичних” для міжнародного права інститутів воєнного часу у нас немає.

Тож це нормально підлаштовувати нормативне регулювання до воєнної дійсності, з якою ми вимушені мати справу з початком повномасштабної війни. Наступним кроком має стати удосконалення законодавства в частині розслідування воєнних злочинів, вирішення питання з інститутом інтернування іноземних осіб, які загрожують державі тощо.Міністерство оборони та Мінʼюст видали спільний наказ від 10 березня 2022 року N 85/1117/5 «Про тимчасові заходи з розміщення та тримання військовополонених», зареєстрований в МЮ за номером 1131/5 від 11.03.2022 (буде оприлюднений згодом). Наказ врегульовує типи місць, де утримуватимуться військовополонені, порядок поводження з ними та органи, відповідальні за це.

В ЧОМУ БУЛА ПРОБЛЕМА?

Питання поводження з військовополоненими регулюються Женевськими конвенціями на рівні міжнародного гуманітарного права, яке є частиною українського законодавства, адже підписано та ратифіковано Україною у встановленому законом порядку.

До початку повномасштабної війни єдиним нормативно-правовим актом, який згадує про імплементацію положень МГП була “Інструкція про порядок застосування норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України”, затв. наказом Міністерства оборони №164 від 23.03.2017 р. Положень стосовно військовополонених у ньому немає взагалі.

ЯКІ ОБМЕЖЕННЯ НАКЛАДАЄ МГП?

Попри емоційно зрозуміле бажання “не брати в полон” чи покарання військовополонених тут і зараз, міжнародне гуманітарне право встановлює низку вимог стосовно поводження з ними. Саме це і є правилами війни, яких дотримуються цивілізовані країни, однією з яких є Україна. Фактично ці правила зводяться до того, що військовополонені на час війни утримуються, лікуються, харчуються подалі від театру бойових дій, а далі репатріюються, притягуються до відповідальності за воєнні злочини тощо – залежно від умов завершення війни та відповідних угод.

ЩО ВРЕГУЛЬОВУЄ НАКАЗ?

1

Військовополонені триматимуться в перепрофільованих установах ДКВС, тобто установах виконання покарань (вʼязницях). Це будуть місця, окремі від інших установ, де тримаються вʼязні, адже МГП забороняє тримати спільно військовополонених та вʼязнів (очевидно, що вʼязні просто не залишать живими таких полонених). Стосовно конкретних місць – наразі нічого не відомо, проте скоріше за все це буде Західна Україна саме з міркувань віддаленості від територій активних бойових дій.

2

Військовополонені прийматимуться в такі установи на підставі рапорту Військової служби правопорядку (ВСП). Тобто після фізичного захоплення (здачі в полон) не потрібно обирати запобіжні заходи в межах кримінального процесу (як це робилось на початках), достатньо лише рапорту. Незалежно від того, ким були захоплені полонені, – поліцією, цивільним населенням, теробороною чи військовослужбовцями ЗСУ – вони передаються ВСП ЗСУ для подальшого поміщення в такі “табори”.

3

Про поміщення до “табору” військовополоненого ВСП повідомляє органи СБУ та органи прокуратури з тих міркувань, що значна частина з них вчиняла воєнні злочини, а отже збір доказів індивідуальної вини має відбуватись в межах кримінального провадження.

4

Під час первинної реєстрації військовополонених складається поіменний список із зазначенням персональних даних, фіксуванні форменого одягу, місця проживання та проходження військової служби, інформації щодо обставин захоплення (про що добровільно повідомляє військовополонених), стан здоровʼя. Важливо, що норми МГП дозволяють допитувати таких осіб, адже ця інформація має вагоме значення для ЗСУ, проте обовʼязок повідомити поширюється лише на повідомлення “прізвища,  ім'я та військове звання,  дату народження та армійський,  полковий,  особовий чи  серійний  номер або,  якщо  цього  немає,  іншу  рівноцінну  інформацію”.

5

Медичне обслуговування та харчування ідентичні до тих, що застосовуються до осіб, що тримаються в установах виконання покарань та здійснюється за рахунок видатків державного бюджету.

ЧОМУ ПРИЙНЯТТЯ ЦЬОГО НАКАЗУ Є ВАЖЛИВИМ КРОКОМ?

Після захоплення перших військовополонених стало зрозуміло, що чинного нормативного регулювання недостатньо, адже місця для утримання військовополонених не створювались, порядку інтернування не існує та інших “звичних” для міжнародного права інститутів воєнного часу у нас немає.