"Власть следственная" – чому прокурор так і не став головним у кримінальному провадженні? до історії питання

Поділюсь своїми думками про те, чому у нас фактично зберігається радянська традиція головної ролі слідчого у кримінальному провадженні, а не прокурора, як це здебільшого є у західному світі. Дійшов висновку, що вона ніяка не радянська, а французька, рецепійована через російсько-імперське, а згодом радянське законодавство.

А тепер «по поличках»:

1. Французька кодифікація наполеонівського часу була не тільки цивільною, а й кримінальною процесуальною (Code d’instruction criminelle 1808 року). В ній з’являється інститут судового слідчого – представника судової влади, який провадить через чиновників досудове слідство, приймає процесуальні рішення, визнає докази тощо. Основна ідея – відділити його від влади корони, тому він входить в судову владу (хоча зовсім нещодавно, всього на 20 років раніше, був зворотний процес – судову владу послаблювали в бік адміністративної юстиції).

2. Німці, бельгійці та інші запозичують ці інститути в процесуальних кодексах 40-х, 50-х років ХІХ століття. Згодом ті ж німці відмовляться від цього інституту, а «французький» світ залишить цю модель, яка досі існує і вважається екзотичною. Хоча ті самі французи ввели у 2000 році суддю з прав людини для санкціонування заходів забезпечення, який теж присутній на досудовому розслідуванні та чимось нагадує нашого слідчого суддю (скоріше навпаки, бо у нас функція СС з’явились, а точніше перейшла поступово від прокурора, разом із «малою» судовою реформою у 2001 році й те поступово).

3. Російська імперія в Уставі кримінального судочинства 1864 р. також запозичує цю модель (хоча фактично це було уже зроблено Указом Алєксандра ІІ у 1860 році, а потім просто відображено у ст. 264 Уставу), а Австрійський кримінально-процесуальний кодекс (1873), що діяв на Галичина та Буковині мала того ж сама судового слідчого. За півстоліття попри дискусії про революційну доцільність та позитивне право (згодом – соціалістичну законність), про які я нещодавно писав, радянська влада запозичує основні інститути з Уставу (Статуту) Російської імперії (як і значну частину імперського законодавства). Але судового слідчого перетворює на простого слідчого у системі виконавчої влади. Врешті, КПК України 1960 року зберігає триланкову модель:
1) оперативний працівник здобуває докази (самостійно або за дорученням);
2) слідчий оформлює їх процесуально, надаючи доказам юридичний вимір;
3) прокурор наглядає за законністю, тобто вибірково стежить за якістю доказів та процедурою їх здобуття.
Він може з’являтись в кінці провадження, може бути на ключових етапах, а може взагалі не бути, бо його основна роль це державне обвинувачення в суді. В цій системі слідчий головний юрист і той хто формує позицію для суду (прокурора).

4.  Під час розробки та ухвалення КПК України 2012 року в нього закладається англо-американська модель. Хоча спроби впровадити детектива і відмовитись від триланковості на дві ланки (детектив+прокурор) зазнали поразки, тим не менш, прокурор стає головним у кримінальному провадженні. Через процесуальне керівництво та організацію досудового розслідування, яке остаточно було закріплене у Конституції в 2016 році, ключові рішення переходять від слідчого до прокурора за законом. На практиці ж – по-різному. В загальнокримінальних злочинах першість залишається за слідчим, а тепер ще й дізнавачем. Чим складніше провадження і більш спеціалізований орган – тим більше роль прокурора.

Врешті, все це до чого:

5. Цю історію доводиться пояснювати іноземним фахівцям, відповідаючи на два найпоширеніші питання від них:
а) чому у вас всі слідчі юристи?;
б) чому у вас слідчі не виконують вказівки прокурора та й узагалі не хочуть працювати з ним в команді, адже потім прокурору йти до суду.

6. Ця історія також пояснює, чому показники розкриття, плану, звітність, обвинувальний ухил, неефективний менеджмент та інші речі, які шкодять інтересам правосуддя, досі існують і ніякі прокурори це змінити не можуть. Просто подивіться на слідство поліції й зрозумієте чому. Проблема тільки в тому, що вони не в судовій гілці влади та гарантії їх незалежності законодавець давно віддав прокурору.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Допити в умовах воєнного стану: особливості фіксації інформації та необхідність змін до законодавства (у співаторстві з Ю. Бєлоусовим та А. Орлеаном)

Джозеф Раз та його місце в філософії і теорії права (до річниці смерті)

Дещо про юридичні аспекти війни – геноцид “жителів Донбасу” чи геноцид українського народу?